Крила (Лiна Костенко)

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Крила (Лена Костенко)

На крилатите път не им требе.

Като няма земя, имат си небе.

Като няма поле, те летят си на воля.

Като нямат пари, в облаците се реят.

Ей така просто птиците си живеят…

А хората? Какво за хората?

По земята ходят. Де летят, не могат.

А с крила махат. Със крила махат!

Тия крила не са от пера,

А от правда, честност и доброта.

Нечии са от вечна дързост,

а други от любов и вярност.

На трети са от труд неуморен,

а други – от грижовност за болен.

Някои са от вяра и песни,

от поезия и от мечти чудесни.

Хората да летят, не могат.

А с крила махат. Със крила махат!!!